Публікації в ЗМІ

«Я категорично проти того, щоб у нашому районі якась певна категорія громадян жила за рахунок інших»

Голова Шевченківського району Віктор Пилипишин пояснив причину відселення з пільгових приміщень місцевих художників До 2012 року у Шевченківському районі столиці планують відкрити 14 дитячих центрів позашкільної освіти. Водночас, район неодноразово потрапляв до епіцентру скандалів, пов'язаних із відселенням з приміщень художників та передачі цих приміщень в оренду приватним фірмам. Як пов'язані між собою ці речі, в інтерв'ю кореспондентам «Вечірки» Марині Ситник та Юрію Рудницькому розповів голова Шевченківського району Віктор Пилипишин.

 - Вікторе Петровичу, наскільки нам відомо, у Шевченківському районі існує проблема виселення з приміщень митців - художників, скульпторів. Як ви можете прокоментувати ситуацію, коли у митця забирають майстерню і здають її в оренду приватним особам?

- Розумієте, це дві сторони однієї медалі. Кожне приміщення в нашому районі приносить щороку за рахунок орендної плати 100-200 тис. грн. І якщо людина платить щороку за оренду 1000 грн., то постає слушне запитання: а за що вона отримує від громади Шевченківського району пільгу аж на 100-150 тисяч гривен? Має бути пояснення - чим вона на це заслужила? Бо якщо існує пільга, а пояснення немає - значить, хтось на цьому наживається. Я виходжу з тієї принципової позиції, що пільги повинні надаватися, в першу чергу, пенсіонерам, дітям або інвалідам, тобто людям, які цього найбільше потребують. Усім іншим треба просто створювати умови. Тільки в Шевченківському районі столиці громадські організації, політичні партії, члени різноманітних творчих спілок щороку мали пільг більше ніж на 100 млн. грн., тоді як на дітей виділялося десь 2-3 мільйони на рік. Ось у мене і виникає запитання: чому громада Шевченківського району і суспільство взагалі займало таку позицію стосовно тих чи інших організацій і абсолютно протилежну - щодо дітей? У нашому районі є митці, які на пільгових умовах наймають приміщення за копійки. Вони малюють картини, продають їх на Андріївському узвозі, надають платні послуги фірмам, приватним клієнтам, заробляючи на цьому гроші. А в цей самий час у мене є 60000 дітей, які свій вільний час проводять на вулиці. Що ж робити?

- Було б логічно віддати ці приміщення дітям. Проте, найчастіше, приміщення, в яких були майстерні, передають приватним фірмам.

- Приміщення, в яких розташовано майстерні, невеличкі, тож дітям там незатишно. А от якщо ці приміщення здати в оренду на комерційних умовах, то зароблені гроші можна спрямувати на будівництво дитячих центрів. Кожне приміщення, де працює митець, має пільг на десятки, а то й сотні тисяч гривень на рік. Природно, постає запитання, що являє собою той чи інший митець і що він робить для району? Якщо це заслужена людина, якщо вона бере участь у житті району, допомагає району, допомагає нашим дітям - нема питань. А що робити з тими митцями, які перетворюють приміщення на «притони» для проживання, для розпивання спиртних напоїв або здачі в суборенду? Якщо ми бачимо, що художник отримує від нас орендні пільги, а орендоване у нас приміщення використовує під житло чи здає в суборенду і заробляє на цьому гроші?

Існують, звичайно, винятки, тобто люди, які багато роблять для району, які працюють з дітьми. От цим людям я готовий допомагати і як голова адміністрації, і особисто як киянин. Проте деякі митці продовжують ходити по інстанціях, скаржаться на мене, пишуть листи. У більшості випадків це - люди, які лише отримали посвідчення митця, а насправді нічого хорошого у своєму житті не зробили. Тобто, кожну ситуацію треба розглядати окремо.
Одним словом, ми не проти митців, ми просто шукаємо компроміс між інтересами різних груп населення. Зараз у жодному районі не виділяється з бюджету стільки коштів на дітей, як у нашому. Я розумію, що кроки, які ми робимо, у чомусь непопулярні, але ж я не прийшов працювати клоуном у цирк, я прийшов працювати керівником у районі. Тому я хочу зробити так, щоб від активів району максимальний зиск мали абсолютно усі його жителі.

- Чи пропонуєте ви художникам якусь альтернативу?

- Наразі ми плануємо побудувати чотирнадцять дитячих центрів - по одному на кожен мікрорайон Шевченківського району. У цих центрах мають бути виділені приміщення для митців. Лише за однієї умови: щодня по три години вони проводитимуть майстер-класи для наших дітей. Мені здається, що це нормальна умова.

Крім того, у нас не повинно бути «модних» і «немодних» мікрорайонів. Чому художники хочуть обов'язково творити у центрі міста, наприклад, на вулиці Пушкінській чи на Богдана Хмельницького, а не, скажімо, на Сирці чи на Нивках?

- А доступ до цих дитячих центрів матимуть всі митці чи лише члени Національної спілки художників?

- Якщо у митця є талант, якщо він професіонал і готовий співпрацювати з районом, - не має значення, чи у нього є посвідчення члена Спілки. У нас сьогодні тих посвідчень - скільки завгодно і на будь-який смак.

- Але ж якщо йдеться про роботу з дітьми, то не в усіх художників є педагогічна освіта. Чи не краще, якби цією роботою займалися фахівці?

- Я виходжу з такого: якщо діти зможуть бодай побачити, як працюють митці, то це вже буде великий плюс. А досвідчені педагоги, котрі можуть сформувати власне педагогічний процес, у нас є. Тому повинна мати місце кооперація педагогів, митців і дітей. Це не проблема.

Я знаю одне: якщо люди хочуть - вони шукають можливості, якщо не хочуть - шукають причини. Ми виходимо з позиції, що треба знаходити, у першу чергу, можливості. І зробити так, щоб були враховані інтереси і митців, і дітей, і громади. Але я категорично проти того, щоб у нашому районі якась певна категорія громадян жила за рахунок інших. Тим більше, якщо ці інші - пенсіонери і діти.

- Чи вивчався в цьому контексті досвід європейських країн? Вам відомо, як цю проблему вирішують на Заході?

- На Заході усі платять повну ціну за те, що отримують. Якщо в європейських країнах талановиті люди потребують підтримки, то для вирішення цієї проблеми існують гранти або громадських організацій, або певних меценатів. Але треба враховувати й те, що грантодавці, наприклад, дуже чітко відслідковують, чи в хороші руки потрапляють їхні кошти. У нас же, на жаль, є такі художники, які мають посвідчення члена Національної спілки художників, проте за останні десять років нічого не намалювали.

- Ви обговорювали свою ініціативу у художніх колах?

- На жаль, митці Шевченківського району не поспішають з нами співпрацювати. І це, певною мірою, логічно. Адже якщо ви отримували протягом 10 років пільгу в межах ста-двохсот тисяч гривень і абсолютно нічого при цьому не робили для громади, то ви природно будете вимислювати будь-які аргументи, аби довести, що отримання пільг виправдане. Гадаю, що насамперед повинне бути розуміння того, на яких підставах людина отримує такі величезні пільги.

- Хто у районі вирішує, забирати у митця приміщення чи залишити?

- У Шевченківській районній раді існує депутатська комісія, яка приймає рішення такого роду. Крім того, є управління майна. Проте, коли виникають конфліктні ситуації, то зрозуміло, що втручаюся я особисто. Хоча у більшості випадків я намагаюся не втручатись, адже є чиновники, які за це відповідають.

- Ви самі часом живописом не займаєтеся?

- Ні, не займаюся, хоча й можу назвати себе творчою людиною. Я вже 25 років займаюся фотографією. Звісно, роблю я це більше для себе, хоча, чесно кажучи, у мене є такі роботи, що їх можна було б представити на виставку.
10.10.08

"Вечірній Київ"